Не нарікаю я на тебе
за те, що крига рве судини…
Що зірка, спалахнувши в небі,
згорає в травах в цю хвилину.
Не нарікаю, що померкло
все навкруги у день цей літній…
Даремно все! – Кохання вмерло,
що народилося у квітні.
Не нарікаю, що на землю
упало, розколовшись небо,
що через роки, теж даремно,
летить душа моя до тебе.
Не нарікаю, що внікуди
ведуть мене тепер дороги.
Тебе нема ! І ти є всюди !..
Та не прошу я допомоги.
І не біда, що під ногами,
тепер землі уже не має…
Тебе забуду… І з роками,
можливо, ще раз покохаю.
Не нарікаю, що для мене
тепер ні дня нема ні ночі…
Щоб не було тепер!.. - Даремно!
І я нічого вже не хочу!..
На тебе я не нарікаю
В холоднім домі на світанні,
бо попри все - тебе кохаю!
Та зізнаюсь про це в останнє…