Зникає відображення в люстерку,
мов привид потойбічних почуттів,
втікає час з дірявої цеберки,
давно останній дзвоник продзвенів,
і потяг рушив в заосінні далі,
і ВІП-салон не для таких, як ти,
твоє життя блукає по спіралі,
безжально мріям зламує хребти.
Тріщать вони, немов гілки в багатті,
і ти - лиш сон, фантазія, мара,
ти сам собі створив своє прокляття,
і сам себе ковтаєш, мов діра.
І квилить чайкою утрачене в тумані,
програв життя так легко в казино,
лишилися лахміттям в чемодані,
вчорашні дні, немов старе рядно.
Подивишся на себе, вже німого,
і навіть тирса сиплеться крізь шви,
в опудала немає слів до бога,
його вже не врятують молитви.
12.02.2018