СВИДАНИЕ (Борис Пастернак, http://rupoem.ru/pasternak/all.aspx#slyshen-lepet-soli)
Засыпет снег дороги,
Завалит скаты крыш.
Пойду размять я ноги:
За дверью ты стоишь.
Одна, в пальто осеннем,
Без шляпы, без калош,
Ты борешься с волненьем
И мокрый снег жуешь.
Деревья и ограды
Уходят вдаль, во мглу.
Одна средь снегопада
Стоишь ты на углу.
Течет вода с косынки
По рукаву в обшлаг,
И каплями росинки
Сверкают в волосах.
И прядью белокурой
Озарены: лицо,
Косынка, и фигура,
И это пальтецо.
Снег на ресницах влажен,
В твоих глазах тоска,
И весь твой облик слажен
Из одного куска.
Как будто бы железом,
Обмокнутым в сурьму,
Тебя вели нарезом
По сердцу моему.
И в нем навек засело
Смиренье этих черт,
И оттого нет дела,
Что свет жестокосерд.
И оттого двоится
Вся эта ночь в снегу,
И провести границы
Меж нас я не могу.
Но кто мы и откуда,
Когда от всех тех лет
Остались пересуды,
А нас на свете нет?
1949
ПОБАЧЕННЯ (вільний переклад П.Голубкова)
Засипле сніг дороги
І схил дахів скоріш.
Йду розім'яти ноги,
А раптом - ти стоїш.
Одна, в пальті, вже рванім
І без калош, авжеж.
Ховаєш хвилювання
І мокрий сніг жуєш.
Дерева й огорожі
Ідуть кудись, в імлу.
Одна ти, у пороші,
Стоїш , як на балу.
Тече вода з косинки
По рукаву в обшлаг,
І краплями росинки
Блищать у кучерях.
І пасмом білокурим
Осяяні: лице,
Косинка, і фігура,
І все пальтечко це.
На віях сніг, як привид,
В очах твоїх - нудьга,
ЗлагОджений весь вигляд
З суцільного шматка.
Так, начебто залізом,
Обмокнутим в сурьму,
Тебе хтось так нарізів
На серці самомУ.
І там навік засіло
Смиреня рис - вперед,
Тому немає діла,
Що світ жорстокосерд.
Двоїться то ж, резонно,
Вся ніч ця без прикрас,
І провести кордону
Не можу я між нас.
А хто ми і звідкуди,
Якщо років тих суд
Змінили пересуди,
А нас - немає тут?