Заповіт Вам складаю.
Я люблю Вашу вроду,
Полонин прохолоду,
Мелодію чарівної сопілки.
Гул джмеля в травах спілих,
Хор стрикоз загорілих,
І сопрано лохматої бджілки.
Ніби бачу ще й досі,
Слід у росах мій босий,
Хоч минуло не мало вже років.
Шелест трав у покосах,
Що упали з під косів,
І скрегіт злодійки сороки.
Куди оком не гляну,
Бачу ягід поляну,
Суниці, чорниці, малину.
В прохолоднім лісочку,
Під кожним листочком,
Заховались гриби під ялину.
Бачу вовка, лисицю,
Ведмедя й куницю,
І козуль оленевих трьох видів.
Наяву і в снах броджу,
Надивитись не можу,
На красу гуцульських бескидів.
За цю красу досконалу,
В гори йду, як до храму,
До дитинства свого на поклони.
Кожний день Ваш погожий,
І на інший не схожий,
До Вас молюся, як до ікони.
Піду в гори високі,
Відшукаю там спокій,
То на душу бальзам сердоліку.
Шовковиць срібний волос,
Тата скрипочки голос,
В своїм серці нестиму довіку.
Як засурмить трембіта тривогу,
Вже в останню дорогу,
Пересмішник заплаче у гаю.
І тоді Вас Карпати,
Не перестану кохати,
Я про це заповіт Вам складаю.
Душа прийде до Бога,
Впаде в ноги з порога,
І буде просити, благати.
Ще пожити у травах,
На гірських перевалах,
Хай поверне мене у Карпати...
Автор: Н.П.Рубан.