Ми всі пов’язані прозорими зв’язками,
Ми всі – єдині, хоч не знаємо про те.
В житті буває часто, що просте
Не бачиться між нашими думками.
Призначено нам всім на світі цьому
Сім’єю буть у Всесвіті німім,
І дім наш рідний зберегти, та втім, –
По закутках бурмосимось у домі.
Брати і сестри, скільки справ величних
Могли б зробити ми, аби були разом,
Якби могли ми мислить загалом,
І не межею переймались, – вічним!
Якби ділитись між собою перестали
На тих, хто більший, а хто менший, взагалі,
Тоді б до прірви ми не йшли, немов в імлі,
Без гордовитості і пихи - вищі стали!
Не розуміємо, що поруч із сусідом,
Який бідує і страждає день у день,
Недовго будемо співать гучних пісень,
Втішатися і успіхам радіти...