Кладовище забуте старе…
Тихий смуток за душу бере.
У гіркоті схилився полин,
Плине час - блудний вічності син.
Обеліску розбитий граніт -
Тут похований був мій прадід.
Дощ сльозою той камінь кропить,
Пам'ять птахом до нього летить.
Все минає, - так створено світ.
Біла хмарка, неначе таліт,
Тузі плечі вкриває, за мить -
Над усім тільки неба блакить.