Читаю Шевченка*… Дивуюсь, сумую…
Коли ж «заповіт» його хтось «підсумує»?!.
Коли «теє диво», так «всіми кохане»
Проп'ють остаточно ці «Каїни п'яні»?..
Коли ж «заповіт» той - хоч хтось «підсумує»?!.
Читаю Шевченка… Дивуюсь, сумую:
Невже і я марно в цім «диві», караюсь?!.
Караюсь і мучусь... а, проте, не каюсь!..
Ой, думоньки мОї! Ой, доленько злая!..
До Лесі тобою все більше схиляюсь:
Надії – не бачу, але… сподіваюсь…*
* Див. «О думи мої! О славо злая!» (Тарас Шевченко,
** Див. «Contra spem spero!» Леся Українка,