Як нам всім весело живеться
у нашій рідній стороні.
Що вже й Європа вся сміється,
з сумних веселощів таких.
І як же весело ми стогнем,
що чути нас, на увесь світ.
Та всім начхати на ті сльози,
на те що тогнем у багні.
На те, що ті копійки-злидні,
а їх інакше й не назвеш.
Не знаєш як і розділити,
на цілий місяць, на усе.
Щоб вистачило тій зарплати,
на комуналки, і борги.
На ліки, одяг, і кредити,
і щоб хватило на харчі.
А ціни, кожен день зростають,
як у лісочку ті гриби.
Дивись, і газ вже відрізають,
посеред лютої зими.
На їжу тисячі уходять,
та й до лікарні не ходи.
А депутати, все регочуть,
та обговорюють вони.
І як би ще так напаскудить,
щоб більш народу загубить.
Петлю потужче затягнути,
в могилу всіх живцем зарить.
Країна ледве виживає,
а рада, сита, і в теплі.
І то нікого не цікавить,
як далі жити будем ми.
А у Америці зраділи,
що вимирає весь народ.
Всю нашу земленьку скупили,
а нас, втоптали у багно.
Доколи ж ми мовчати будем,
хіба ж ми стадо баранів?
Хіба ж ми з вами всі не люди,
терпіти всих отіх скотів.
Вставайте люди, досить спати.
Чого ж, усі ви мовчите?
Беріть до рук вили, й лопати,
за право встанемо своє.
Та всі мовчать, сидять сумують,
бояться і очей піднять.
Та тільки між собой пліткують.
Так от, і будем доживать.
От в нас яке на Україні
життя веселе, хоч кричи.
Тепер мудруєм, та гадаєм,
Як виживати будем ми?
Времена правления порошенка.
28 января 2018г.@