Оригінал:
Бодай би їм грець – усім святам, і будням, і веснам
З облудою їхньою (й чим там іще заодно)…
Моя самота березневою кригою скресла -
І вибила двері, і навстіж розкрила вікно.
Хотілось повітря – а маєш он повні кімнати
Ядучого диму з сусідських лихих димарів:
Сокири у ньому чіпляти чи долу пірнати -
За тими, хто вчадів і так до весни й не добрів.
Порожні роки проржавіли давно уже наскрізь -
Такі ще приймають задешево в металобрухт,
Та цур вам, не здам – бо ж а раптом самій ще придасться
Та купа, а ні – то вже разом до ями зіпхнуть.
Як муляє в скроню набита думками подушка…
Думки – мов горіхи, шкарлупа міцна і тверда.
Віщунські сновиддя мої хоч колись вас розлущать
Чи вже до нових берегів нас турлятиме тала вода?
© Гренуiль де Маре
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Чтоб пусто бы стало и праздникам тем однокрылым,
С обманом их подлым…(и чем там ещё заодно?)…
Моё одиночество мартовской льдиною вскрылось –
И выбило двери, и настежь раскрыло окно.
Мне воздуха б – край!.. но взамен переполненность комнат:
Такой едкий дым от соседских идёт дымарей*…
Хоть вешай топор…или вон его в уличный гогот
За тем, кто от новых идей сам к весне угорел.
Пустые года проржавели давно от водицы –
Такие задёшево примут на металлолом.
Да чур вам, не сдам: вдруг самой да ещё пригодится
Та куча, а нет – так и вместе нас в яму при том…
Как, мыслями тесно набита, висок жжёт подушка…
Они – как орехи, крепка скорлупа и тверда.
Мои сновиденья вещуньи взорвут их, как пушка,
Иль к новым опять берегам понесёт нас вода?!..
* здесь - то же, что дымовые шашки...