Гадала,що зцілю твої я болі.
Усі жалі і смуток утоплю.
Та досі ще лишаєшся в неволі –
Із мілини не вийти кораблю.
Яка ж напасть пошматувала душу?
Завдала серцю нищівний удар?
І я тепер оплакувати мушу,
До ран тих притуляючи нектар.
Тож спий його , як противоотруту.
Прийми рятунок від жалючих чар.
Відчуй ти свою душу, вже розкуту.
...Злети, немов до сонця той Ікар.
Повір у себе, радощами впийся.
Відчуй наснаги зоряний потік.
І для обіймів теплих знов відкрийся.
І щастям упивайся вже повік.