Ковтуну Г.О.
Йому зозуля більше не кує
І соловейко з ранку не співає –
Як мить одну прожив життя своє,
А двох життів, як звісно, не буває…
Його душа на небі майорить,
Вона і є та справжня, вічна сила,
Тому життя для часу – лише мить,
А мить, буває, – наче вічність ціла…
Та час іде – його не зупинити,
А що пройшло, того не повернеш,
I, головне, – він з нами буде жити:
Ми живемо, і він із нами – теж!
За ним на небо й друзі вже пішли,
Їх об’єднали справи чоловічі,
А душі їх до нас уже прийшли,
Але у невідомому обличчі.
Тож хай зозуля знову їм кує
І соловейко вранці теж співає.
Життя, мабуть, і після смерті є,
Тому душа ніколи не вмирає!