Сльоза – мов тихий зойк душі,
який словами важко передати, –
в дитинстві так повчала мене мати,
читаючи Тарасови вірші…
Сльоза – то вранішня роса,
що омиває щедро спрагле серце,
в потоці невловимих сотень терцій
підносить душу прямо в небеса.
Сльоза, немов рідкий кришталь,
що застигає згодом у алмази,
змиває смуток та гіркі образи
і ніби масло розтинає сталь.
березень 2018