Її листи написані сльозами,
Крилом рожевих мрій і розпачем розлук,
І болем від жалю, і молитвАми,
Надією, що випала із рук.
Її кохання має колір хакі,
НенАвисть є у ньому і війна,
А місце й час наступної атаки
Вона, як завжди, обере сама.
Її прихильність з присмаком абсенту:
Скоріш, збиває з ніг аніж п’янить.
Такою до останнього моменту
Її прийняти треба і любить…