Двадцять перше століття – все ще війна.
Поспіль вже кілька років йде вона.
Рвуться гранати, торкаючись стель.
Стогін поранених із підземель .
Болем здригається, плаче земля.
І неродючі вже стали поля.
Люди Донбасу радіють пайкам,
Вірити тільки не хочуть байкам.
Відлік обіцянок йде на роки.
В клятих котлах полягли юнаки.
Присмаком крові тішаться звірі,
Нелюди владні, наче вампіри.
Статки ростуть, шліфують відкати,
Думають , вічно їм панувати!
Марні надії – маєте знати –
Всі по заслугах отримають плату.
Вже незабаром, недовго чекати –
Ми переможемо вас, супостати,
Є у нас розум – цим ми багаті!
21.03.2018