Відділ поліції - установа солідна.
Примчалась до нього жіночка бідна.
Плаче, голосить і вимагає,
Знайти чоловіка, який десь гуляє.
- З жіночого раю уже дві доби,
Подавсь паразит невідомо куди.
Нормальний мужик не полишить сім’ю,
Якщо на це дозволу я не даю.
Чого йому обмаль у нашій квартирі?
Жили небагато та в злагоді, мирі,
Дві доньки зростають з піснями Потапа,
Теща танцюючи драники ляпа,
Я з пилососом в кімнаті працюю,
Походу вівчарку свого дресирую,
-Ви так не хвилюйтесь. Прикмети він має?
І з цими словами писать починає.
-А я не хвилююсь, клекоче душа.
Молися богам, щоб раніш не знайшла,
З прикмет особливих?..О, є вада одна...
Кастрюльки усі спорожняє до дна,
Собаці не лише хоча б на язик,
Отак до м’ясного, смачненького звик,
А я тільки взмозі за його зарплати,
Собачих кісток в магазині придбати.
-А як був одягнений ваш чоловік?
Сапожки, ушанка та пуховик?
-Та ні, як звичайно, він кеди озув,
В свою тілогрійку–куфайку нирнув,
На голову дирчатий кинув картуз...
-А може в коханки він часом загруз?
-Я ж вам говорила, начальнику, зразу.
Він має і вдома подібну заразу,
Йому навантажень фізичних взав’язку,
Щоночі зі мною пірнає він в казку.
-Для протоколу, як мужа назвати?
-«Ей, ти!» - чоловіка я звикла гукати,
А лагідно “козликом“ інколи кличу,
-Для протоколу ласкальне не личе.
-Пиши не пестливим, начальник слогом,
Козла і у Африці кличуть козлом.
***
Чія під столом то вовтузиться спина,
Що аж із стін обсипається глина,
І кеди мелькнули знайомі до болю,
Зрадів, паразит, що потрапив на волю.
Я вся на нервах,а він у відділку.
Покинув собаку і тещу і жінку,
Доньки сльозами до школи умились,
Бо крани на кухні і в ванній зломились.
А він політичний притулок шукає,
Законів каїни своєї не знає,
За втечу три роки накиньте йому,
В домашню мерщій забираю тюрму,
Таким волоцюгам придумайте врешт -
Довічний, жорстокий домашній арешт!