Дитячі оченята - щось незвичне,
не душі в них ховаються - світи,-
таємні, нерозгаданно-магічні,
мені до них навряд чи долетіть...
забулося, що там була своєю
колись давно... чи то моя вина,-
на Землю впала згаслою зорею,
діставши до самісінького дна.
Від втраченого раю посивіла,
озЕмлилась і до польотів - зась,
в моїй душі лежить пороша біла,
яку розфарбувати страх не дасть...
але коли до друзів йду на свято,
де дітлахів безжурних не злічить,
вдивляюсь і їхні щирі оченята
в дитинство потрапляючи на мить
і я не я,- така ж весела бджілка,
що врешті віднайшла забутий рій...
зове мене п'янка квітуча гілка,
а кожній квітці - теплий спогад мій.