Друг - це те, що немає в мені,
І чого не розгледиш у дзеркалі.
Він цікавий у свята, буденнії дні,
Не допустить, щоб зіроньки меркнули.
Товариш – він завжди підставить плече.
Якщо помилився, тебе не осудить.
Рану сердечну, яка ще пече,
Словом душевним миттєво остудить.
Кожен день він для мене новий;
Відкриваю, як книгу нечитану.
Хоч здоров’ям і трішки слабкий,
Але дух його з каменю виткано.
Зовсім я не така, хіба має це значення.
Нам комфортно удвох і приємні наступні побачення.
Плюс і мінус живуть же в одному ядрі,
Тому з другом таким пощастило мені.
***
ТИ – сонце, що зійшло на небосхилі.
ТИ – мій туман рожево-ніжно-синій.
ТИ – колискова пісня немовляти.
Далекий мій, я намагаюсь взяти
Тебе в обійми і заглянуть в очі,
Сказати ті слова прості, пророчі:
«Твоя лише твоя – на віки-вічні,
У березні мінливому і в січні…
Назавжди, по житті,хіба це мало?
Бо я тебе безтями покохала!»
***
Осінній холод зуби точить,
А в грудях веснонька клекоче.
Птахи знялись летіти в вирій,
І захід сонця темно-синій.
Лиш погляд в тебе не тускніє;
Кохання він і ніжність сіє.
Я в ньому пташкою купаюсь:
Бува, соромлюсь, то лякаюсь.
Але тепло, що в серці маєш,
Ти від очей не приховаєш.
Всі почуття викажуть очі,
У день похмурий, серед ночі…
Є відблиск в них твого бажання
І з недовірою кохання.
То може це мені здається,
А під серденьком змійка в’ється?..
І не мені ті очі сяють,
І не таку, як я кохають…
Запитання поруч бродять,
Розум мій слабкий колотять.
Лиш одне чудово знаю
І без сумніву сприймаю:
По місцях розставить зразу
І відкине всі образи…
Здогадавсь?.. – Зимове лихо!..
Вже воно крадеться тихо.
Ми від нього в тепле ліжко –
Ковдра нас зігріє трішки,
А сильніше – почуття,
Та обіймів відчуття,
Поцілунків – аж до неба.
Яких доводів ще треба?
В холод нас любов зігріє,
Якщо кожен з нас це вміє.
***
Хто знає, як то краще,
І про життя пропаще,
Яке петлі назустріч,безжалісно вело?
Хто був в моєму човні,
Де дошки цвілі повні,
В руках тримаєш вперто всього одне весло?
Судить – це не наука,
Безглузда, марна штука,
Що водить за собою наклепи і плітки.
Поради роздавати,
Злорадно співчувати…
Так тільки «друзі» можуть і заслані братки.
Додасть до меду яду,
А потаємне в зраду
Переколоте і сухою виходить із води.
Шкода, що такі «друзі» ,
Тримають у напрузі
Й не вистачає сили послати їх «ТУДИ» !
***
Пливуть думки,як чорні хмари;
Від них сивіє голова.
Набридли вже сімейні чвари
Й твої образливі слова.
Хто більше винен, я не знаю,
Та, мабуть, і не в тому річ.
Лиш про одне тебе благаю –
Не перетворюй день на ніч.
Що сієш сам, те й пожинаєш.
Хіба серденько не щемить,
Коли в грудях ти його маєш?
Хіба воно ще не болить?..
Втомилась я тебе повчати,
Життя топтати навмання.
Чи винна я, що твоя мати,
На світ пустила чортеня.
Немає дітям в домі спасу;
Немає ласки , ні тепла.
Пройшло, бодай, немало часу,
А я змінити не змогла…
Не розтопила лід душевний,
Не злікувала давніх ран,
Бо тут рецепт потрібен певний,
А ти упертий, як баран.
Здається, люблю, як при тямі,
А, як нап’єшся, Боже мій.
Ти ж потопаєш в гнилій ямі,
І сам буваєш вже не свій.
Візьмись за розум, я благаю.
Вже досить кров гарячу пить!
Ламаєш все, що я складаю.
Не можна бити і любить.
***
Мамо, пробач за неоправдані надії,
За нездійснені мною і тобою мрії.
Бути щасливою за двох не довелося.
І дім наш рідний зберегти не удалося.
Шукала миру і душі покою…
Ми незабаром стрінемось з тобою.
Ти – найдорожча, мамочко, людина.
Шкода, що тебе вкрала домовина,
Бо ні в кого поради запитати.
Хіба нещасною я буду помирати?..
***
Різні ми з тобою, різні.
І це легко довести:
Як говориться, у пісні -
Ясен з дубом не брати.
Важко нам чомусь збагнути
Й не сумісність ту признать.
Хоча чула, кажуть люди,
Спробуй іншого кохать.
Тільки, знай, не уявити -
Ти в обіймах не моїх
І чужі сміються діти,
А хотілося б своїх.
***
Слова не потрібні любові .
Вона зрозуміла без них,
Що ладу, в якомусь там слові,
Для звуків душі неземних.
Летять почуття, мов на крилах,
Від серця до серця щомить.
І ми вже з тобою не в силах,
Таємне кохання носить.
***
Зрадити любов не можна
І її не можна загубить.
Знає це в житті людина кожна,
Тільки ти забув чомусь на мить.
Все тобі пробачиться без болі,
Без докорів, без жіночих сліз.
Нагулявся з іншою доволі,
І до мене, як завжди, приліз.
Там, де є любов її плекають,
Як зіницю ока бережуть.
І на самоті не залишають,
Доти, поки інші заберуть.
То ж іди, іди і не вертайся,
В кожного із нас уже свій путь.
Зрадою своєю уповайся,
А любов назад не повернуть.
***
Очі твої, мов волошки у полі,
Ти самий вродливий хлопчина у школі.
Тебе не можливо, повір, не помітить,
Хоча мені бути твоєю не світить.
Інші тобі до вподоби школярки,
Нині між нами докори і сварки.
Щоб не робила-виходить не так,
Дуже шкода , що не мій ти юнак.
***
Вечір зимовий, сніг під ногами.
Вітер шепоче: «Кохання із вами»,
Тому не самотньо і холод не йме,
Бо з нами кохання, воно не саме.
Третій – не лишній, що там казати,
Спробуйте краще самі покохати.