Крижанiє рiка...
Перша крига ламка i нестала,
я по воду прийшла,
а ступити на неї боюсь;
моя чорная тiнь,
наче я, в її очi упала,
i понесла вода,
наче душу нещасну чиюсь.
Верболози тремтять,
верболози згинаються долу,
я стою та дивлюсь
в крижанi сiрi очi рiки,
там дитинство своє
i майбутнюю доленьку-долю
в них побачила я
i минулiї в Лету вiки.
І здалося менi,
що дивлюся в своє я обличчя
i на небо вгорi,
та на вербнеє пасмо гiлля
iз пiщаного дна,
наче мавка з того потойбiччя
зачарована словом
прекрасним, як мiсяць, – життя.
Крижанiє рiка.
Перша крига ламка i нестала,
я по воду прийшла,
а ступити на неї боюсь;
моя чорная тінь,
наче я, в її очi упала,
i понесла вода,
наче душу нещасну чиюсь.
.
ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ,2016-2020 рр.