Буває, як замислюсь про життя,
Про те, навіщо я на світ родився,
Зберу свої запаси до пуття,
Закуски, що в хазяйстві завелися.
Мерщій – капусту квашену на стіл
І огірочків півлітрову банку,
Кружалко сиру і вершки густі
(дружина їх планує на сметанку),
У мисочці – вчорашні деруни –
Навіщо в холодильник увіпхала?..
Знайшов я ще шматочок свіжини,
Аби мені свининка смакувала.
Розсіл – його я кожний ранок п’ю.
Шматочок сала (завжди знадобиться!),
Ну, й повну самогону сулію,
Щоб і на завтра стало похмелиться.
Отак, приготувавши все як слід,
Діставши чарки і відкривши шпроти,
Дивлюсь в вікно, як з’явиться сусід,
Коли той повертається з роботи…
По першій… Другій… Ми п’ємо-їмо,
Міркуємо про шкоду глобалізму.
Бува, отак до ранку сидимо,
Аж поки жінка не поставить клізму…
Сусід піде… А сон ніяк не йде…
Думки з усіх боків несамовиті:
Де сенс життя? Моє сумління де?
Навіщо я живу на цьому світі?..
* * *
Не сплю. Терзаюсь. Каюсь і молюся…
А потім я розсолом похмелюся.
© Олег КРАВЧЕНКО
* * *