Мара Белчева
Зітхають евкаліптові бори,
Павла Святого кров на них, мов склення.
І там, де б’ють три джерела священні,
три церкви здійнялися догори.
Одна з них біла. Стій. Не говори!
У вікна стукотять гілки шалені,
неначе руки тягнуться зелені,
і згас вогонь олтарний до пори.
Крізь тишини моління величаве
просочується лагідна заграва
і гонить млу, яка навкруг блука
і геть вкрива минувшину велику,
та все довкіл осяює справіку
Павла Святого лагідна рука.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Мара Белчева
Въздишат евкалиптови гори
с кръвта на свети Павла оросени.
От лоба му три извори свещени
избликнали – три църквици-сестри.
Едната бяла. Спри. Не говори!
През прозорците клоните проврени
протягат се като ръце зелени.
Кандило пред олтаря не гори.
И през молитвите на тишината,
промъкнала се блага светлината
стопява на забравата мрака,
покрил ония времена далечни,
които озари с послания вечни
на свети Павла светлата ръка.