Ти — дивний сон недоспаних ночей,
Тебе насправді навіть не існує,
Але мене це зовсім не хвилює,
Бо я кохаю твій вогонь очей.
Ти — вигадка, недосконалий пазл,
Тебе нема, та кожен м’яз на спині
Нагадує про руки ніжні й сильні,
Й я відчуваю знов у грудях спазм.
Я так люблю очей мрійливий рух,
І сексуальну впевнену статуру,
Закохана в твою живу натуру
Й спокійний голос, що лоскоче слух.
Мене бентежить твій щасливий сміх,
Мене хвилює обережний дотик,
Твій теплий і ледь-ледь відчутний подих…
Я вибрала б тебе серед усіх.
Ти пишеш дуже грамотні листи,
Ти вмієш скласти наслідок й причину,
Й плести кохання дивну павутину —
Таке насправді можеш тільки ти.
Ти — вигадка, плід ночі й самоти,
Тебе нема, але тебе й багато,
В тобі усе з моїх коханих взято…
І де тепер мені тебе знайти?