Платять оптимісти власну ціну,
виплакавши всесвіт у подушку,
вкотре вперто ліплять з пластиліну
у світлинах нОву попелюшку.
Примха долі їх створила, певно,
гени покрутила хворобливо,
чи якісь богИ були нечемні,
плагіат створили замість дива.
Їх реальність виштовхала в двері,
мов комаху у потік змахнула,
у своїй безжалісній манері
в круговерть життєву затягнула.
Плачуть оптимісти, ріжуть вени,
і сміються з вицвілого фото,
і зникають радісно зі сцени,
світлом одержимі донкіхоти.
11.04.2018