По улице моей который год... перевод на украинский

Петр Голубков
*** (Белла Ахмадулина)

По улице моей который год
звучат шаги - мои друзья уходят.
Друзей моих медлительный уход
той темноте за окнами угоден.
Запущены моих друзей дела,
нет в их домах ни музыки, ни пенья,
и лишь, как прежде, девочки Дега
голубенькие оправляют перья.
Ну что ж, ну что ж, да не разбудит страх
вас, беззащитных, среди этой ночи.
К предательству таинственная страсть,
друзья мои, туманит ваши очи.
О одиночество, как твой характер крут!
Посверкивая циркулем железным,
как холодно ты замыкаешь круг,
не внемля увереньям бесполезным.
Так призови меня и награди!
Твой баловень, обласканный тобою,
утешусь, прислонясь к твоей груди,
умоюсь твоей стужей голубою.
Дай стать на цыпочки в твоем лесу,
на том конце замедленного жеста
найти листву, и поднести к лицу,
и ощутить сиротство, как блаженство.
Даруй мне тишь твоих библиотек,
твоих концертов строгие мотивы,
и - мудрая - я позабуду тех,
кто умерли или доселе живы.
И я познаю мудрость и печаль,
свой тайный смысл доверят мне предметы.
Природа, прислонясь к моим плечам,
объявит свои детские секреты.
И вот тогда - из слез, из темноты,
из бедного невежества былого
друзей моих прекрасные черты
появятся и растворятся снова.

*** (вільний переклад П.Голубкова)

По вулиці моїй який вже рік
Звучать кроки – відходять мої друзі.
Відхід повільний друзів всіх моїх
Угодний темряві за вікнами і тузі.

Запущені їх справи, ніч тихА,
В будинках їх ні музики, ні співу,
Лише дівчатка Едгара Дега
Блакитне облямовують ще пір'я.

Ну що ж, нехай вже не розбудить страх
Беззахисних вас, друзі, серед ночі.
До зради таємнича пристрасть, жах,
Туманить ваші, друзі мої, очі.

Самотність, твій крутий характер, ух!
Поблискуючи циркулем залізним,
Ти замикаєш коло холоду навкруг,
Не чуючи вже впевнень, марних, звісно.

Приклич мене ж на збір почесний цей!
Улюбленець, обласканий тобою,
Я втішусь, притулившись до грудей,
І вмиюся блакиттю крижаною.

В твій ліс, навшпиньки ставши, дай зайти,
К краю вже уповільненого жесту
Ще листя до обличчя піднести,
Й сирітство щоб відчути, як блаженство.

Даруй знання бібліотек твоїх,
Твоїх концертів строгі всі мотиви,
і - мудра - я забуду друзів тих,
Що вже померли, або досі жИві.

І я пізнаю мудрість і печаль,
Таємний сенс довірять всі предмети.
Природа, влаштувавшись на плечах,
Свої дитячі розповість секрети.

І - з темряви, зі сліз - саме тоді,
З невігластва колишнього, булого,
Друзів моїх прекрасні риси ті
Вмить з'являться, щоб розчинитись знову.