не питай мене, мамо, коли повернуся додому,
не благай, не кажи, що ночами не спиш
Я до тебе пишу позабувши про втому
Навіть щастя згадав на одну лише мить
Відчуваю я запах травички за рідною хатой
І одразу я чую як листя з тополь шелестить
Моя мила, залишилось так небагато
Я вернуся додому, під рідного неба блакить
Ти повір мені, мамочко, вір мені рідна,
Я пройду всі дороги, обіцяю, тебе захищу,
Тільки іноді так задихаюсь без світла,
І змивають всі спогади листя косого дощу.
Не питай мене, мамо, чи тяжко мені воювати,
Не молись, і прошу не читай про війну,
Я за все більш боюсь, що це я винуватий,
І на голову рідну твою я поклав сивину.
Не питай мене мама, коли повернуся додому,
Не благай, не пиши, що не спиш по ночах,
Тільки й дихаю я завдяки тій безмежній любові,
Що мені віддаєш ти коли замокріє в очах.