Безлюдні провулки,
Що здіймаються берізками з темними очима.
Я поспішаючи іду
Минаючи й місяць разом із барвами нічними.
Довкола лиш безмежна тиша
Провулку, вулиці, усього міста.
Легенько, десь, наче вітер свище
Збираючи до купи осіннє листя.
Я не знаю про цей вітер далі що казати...
Бравий і геть увесь заклопотаний своїми справами.
Я йду собі споглядаючи стежку широку,
Бачу також зірочок мільйони однооких.
Іноді у мозку - подумки глибокі.
Гортаючи сторінки минулого каяття...
Я поспішаючи іду не обертаючись назад.
Ці берізки...
Це мотузки,
Що міцно прив‘язують тебе до мапи
Власного життя.
Я озирнувся лише раз
І знову спочатку поспішати почав...
(19 апреля. 2018)