Оригінал:
в нього із нею було тільки те, що за фактом,
в неї із ним – майже все, на що здатна уява.
двічі дзвонить поштар: шістдесят дев’ятий
лист опускаючи в скриню…холоне кава…
він вирина зненацька.. (із виру? з моря?..)
мовчки знімає сорочку і тінь з порогу.
тане у спеці в передчутті любові
день… і вона довго-тепло-світло-волого
дивиться, з губ забираючи по півслова,
і виціловує пальці, приборкує втому.
в тому і сенс, що позиція «просто поряд»
найеротичніша із усіх, їм обом відомих.
«хочу…» – вона промовляє, плямуючи тишу,
і починає губами лічити хребці, а згодом
Моцарт у вічності рондо для них допише
і надішле до запиту музику, вечір, воду.
© Julia Brovarna
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
с ней у него только то, что всегда по факту,
с ним у неё – что ей воображенье кинет…
дважды звонит почтальон: шестьдесят девятым
это письмо опуская… а кофе стынет…
вынырнул он внезапно (из глуби моря?..)
молча снимая сорочку и тень с порога…
тает в жаре и с любовным желаньем споря
день…и она слишком долго – пока не трогай –
смотрит, снимая с губ по полслова взглядом,
пальцы целует…а в спешке здесь нету проку:
в том-то и смысл, что позиция «просто рядом»
сверхэротична…и к месту, и не уроком…
«да, я хочу», – произносит, пятная тишь, и –
всех позвонков счёт губами, любви в угоду.
Моцарт – он в вечности рондо для них допишет
и по желанию – музыку, вечер, воду.
Фото Автора оригинала