http://www.stihi.ru/2018/04/25/1154
Печалишься, что больше не люблю
Апрельской ночи дивное цветенье.
Подкову не ищу теперь, поверь мне,
Но лишь креста не отнимай, молю,
Хотя порою тяжек он, как труд,
Сизифов, с силами несоразмерный.
Тогда мудрую, где же выход верный?
Календари помогут вряд ли тут…
В мечтаниях тихонечко тону…
Родное Имя растоплю на нежность…
Ветров холодных студит неизбежность,
Как будто что-то ставят мне в вину…
И невозможно перейти межу
К Тебе, где я не буду одинокой,
Где не смеётся месяц одноокий…
Но не спеши, - сама себе скажу,-
Любить учись… Лови благие вести…
А в вечности уже сольёмся вместе.
На фото Маргарита Метелецкая
Оригинал
"Никогда бы не снесла свой тяжкий крест
сквозь пургу, пустыню ожидания,
если б не любила. Сердцем не божись!
Не болит, не стонет, молча молится.
Мой рассвет, закат, затерянная жизнь,
не прикрытая слеза на пол-лица."
Татьяна Левицкая "Накануне"
Печалишся, що більше не люблю
Квітневу ніч, цятковану, казкову? -
Повір, вже не розшукую підкову,
А лиш хреста не скинути молю...
Бо видається часом як тягар
Сизіфів, що й на зріст - незмірний...
Тоді мудрую: де ж той вихід вірний,
Не смикати щоб рвучко календар?
У мандрах мрійних - пошепки тону...
Твоє Ім'я - розтоплюю на ніжність...
А вітри надсміхаються освіжні,
Вважаючи, що вир не перетну...
Що не спроможно перейти межу
До Тебе, де панує вдячний спокій,
Де не глузує Місяць одноокий...
Але не квапся, - я собі кажу, -
А вчись любити. Ген - за перелазом..,
У Вічності - зіллємось врешті разом!