Забуті іграшки, покинуті оселі,
Безлюдні парки і порослі каруселі —
Це місто-привід, місто бездиханне,
Але комусь навіки рідне і кохане…
Вже тридцять років, як тут час спинився.
І за межею смерті опинився.
Цей вибух… вмить украв найкращі мрії.
Шепочем імена у безнадії…
Багато їх! Втім вороття немає
Із атомного пекла. Застигає
У жилах кров від жаху і безсилля.
Яке отруйне це Чорнобиль-зілля!
Забуті іграшки, покинуті оселі,
Безлюдні парки і порослі каруселі —
Схилилось небо, поховавши мрії,
Шепоче вітер молитви у безнадії.
26.04.2016р.
Із вдячністю Вікторії Валентинівні Барановській за участь у написанні