Маргарита Метелецкая
http://www.stihi.ru/2018/04/25/1154
-----------------------------------
Печалишся, що більше не люблю
Квітневу ніч, цятковану, казкову ?
Повір, вже не розшукую підкову,
А лиш хреста не скинути молю...
Бо видається часом як тягар
Сизіфів, що й на зріст - незмірний...
Тоді мудрую : де ж той вихід вірний, ,
Не смикати щоб рвучко календар ?
У мандрах мрійних - пошепки тону
Твоє Ім'я - розтоплюю на ніжність...
А вітри надсміхаються освіжні,
Вважаючи, що вир не перетну...
Що неспроможно перейти межу
До Тебе, де панує вдячний спокій,
Де не глузує Місяць одноокий...
Але не квапся, - я собі кажу, -
А вчись любити. Ген - за перелазом..,
У Вічності - зіллємось врешті разом !
*************************************************
Печалишься, что больше не люблю
Апрель, волшебных снов его не помню?
Поверь, я больше не ищу подкову,
А только крест оставить мне молю...
Даётся бремя иногда, как дар
Сизифов, и на вес - безмерный...
Тогда я думаю: где ж выход верный,
Чтобы не дёргать резко календарь?
Я в странствиях мечтательных - шепчу,
Растапливаю в нежность Твоё имя,
Осмеянная ветрами сквозными:
Мол, ей водоворот не по плечу,
Что невозможно перейти межу
К Тебе, где властвует покой и солнце,
Где месяц одноокий не смеётся...
Но только не спеши – себе скажу,-
Учись любить… Вдруг там - за тем плетнём-
Сольёмся в Вечности с Тобой вдвоём!