Тьохкає весна вже солов'їно,
У саду зозулею кує.
Я в поважнім віці, та - дитина.
Старіти мені це не дає.
А солодкі мрії-янголята
У світи незвідані несуть.
Тих хто впав, з колін спішу підняти,
Крилами до серця пригорнуть,
Спраглим піднести води живої,
А зболілих словом відігріть.
Без Надії, Віри і Любові
Я не вмію в цому світі жить.
Бо в душі-світлиці світить сонце
І дзвенить, співає водограй.
Для добра відчинені віконця.
Тут завжди царює світлий Рай.
Хоч мене життя і не голубить,
Не встеляє лаврами мій шлях,
Та душі моєї не остудить,
Не загасить радості в очах.
Феніксом виходитиму з болю,
Квітів засіватиму зерно,
Вірші відпускатиму на волю.
Я щаслива буду всеодно!