http://www.stihi.ru/2018/05/01/8515
О, как невесомо свет сеяли свечи!
Свернулись в углах лоскутки темноты.
Я плакала, горестно кутая плечи,
Шептала молитвы… Печален был Ты…
В тетради пятном расползались чернила,
Тянулась печаль, как баяна мехи.
На сердце тревожно, безрадостно было,
Мне душу палили былые грехи.
Горчил необычно кофейный напиток…
Стучали о мусорный бак во дворе…
Лишь музыка мая спасла бы от пыток,
Что пела в сиренях о вешней поре,
И нежила б сакура розовым цветом…
Тюльпаны червонно-кричаще цвели…
Но я – затворилась в тоске несусветной…
И где же тот Рай, что меня исцелит?!
А разум выплёскивал мысль об измене,
Что больно давила, как рачьей клешнёй.
Где ж ты, моя радость, печалям на смену,
Что Бог посылал… Маргарите смешной?...
Оригинал
О, як невагомо світилися свічі!
Як темрява нишком шукала кути!
І сльози моє обпікали обличчя -
Я ревно молилась...Печалився Ти...
У зшитках сльотаво темніли чорнила -
Там сум розповзавсь, мов баяна міхи...
Тривожилось серце. Душа пломеніла.
Картали пекельно прадавні гріхи...
В горнятку незвично густішала кава...
Гамселили бак із сміттям у дворі...
І музика травня побіжно-ласкаво
Звучала у гронах бузку в тій порі...
Пишалася сакура квітом рожевим...
Тюльпани червоним кричуще цвіли...
А я - замикалася в колі дешевім
То туги, то смутку, де Рай не вцілів...
Де розум гіркотні виплекував зради
І тиснув безтямно, мов рака клішні...
І серце спекотне не чуло розради,
Що Бог надсилав... Маргариті смішній?..