Я - зшита з клаптиків лялька з хрестом на обличчі.
Ти засинай, моя радість, в колисці, а доки стуляєш вічі
Я на полиці, поряд з іконами, буду тебе стерегти,
Щоб не добрались, ані злі духи, ані блохасті коти.
Іще одна ніч, а ти й не гадаєш про стомлену мати,
Яка цілу ніч з обрізків збирала мене, а їй би поспати,
А їх на світанку у полі знов красти колосся
І вірити в мене, мій захист, щоб не стряслося,
Казати, що батько пішов ненадовго і плакати тихо.
Він скоро повернеться, люди не знають лиха,
Люди живуть і не знають ні горя, ні смерті, ні міри
І не зупиняться, чортові діти, немає правди крім віри,
Немає болю сильніше, ніж бачити трупи сусідів,
Ніж чути крики й стогін дітей, порожні столи до обіду.
Залишилась тільки надія у бальзамному димі ладану, тому,
Хто знає: "Найяскравіший світанок змінить пекельну тьму".
Прокидаються звірі, птахи і риби, коли комахи стрекочуть,
А ти, моя радість, чомусь, ніяк не хочеш.