Вплітала блакитні їй стрічки в косички,
Купила легесенькі їй черевички,
Сама як - небуть, а їй - хоть на донці
Лишала парноОго любимиці - доці.
Отак вони й жили: бідненько та чисто.
Раділи на фото артистки з намистом.
Сама підняла, вже 17, без тата
Пташинку свою. Та війна та проклята . . .
- Куди ж ти, дитино?! В сурову годину?
- Не плач, моя рідна, тебе я покину.
Вже з класу одні лишилися з Татою:
Пішли на війну всі. Я буду писати.
І вже в тому пеклі, вже в тому вареві
Сотні врятованих, сотнями ранені.
- Сестричко, ріднесенька, де ти? Сюди,
- Калішвілі, фійке, сясу'о - води . . .
По полю, повзком, - звідкіля тільки сили?
Долоньки малі, ще й дитя не носили . . .
- Чом стрічки блакитні червоними стали?!
А як же без мене одна, моя Мама?!
А ті черевички? Стоять у куточку
І мама не спить: вигляда свою дочку.
- Там тин похилився . . . Там скільки роботи . . .
Та ватними ноги в кирзових чоботах . . .
Калішвілі (груз.) - дочка
Фійке (молд.) - дочка
Сясу'о (литов.) - сестра