І знову дощ п’янкий довкола гір,
І знову місяць крилами лоскоче.
І знов летить любов на медозбір,
І знову мружить жито в сонці очі.
І знову колискова, в тихий час
Відвертість заклопотана до сроку,
Гудуть хрущі, вчувається Тарас
І пахне медом, і кричать сороки…
Їх свара поміж хмар лежить давно –
Ніколи не скінчається дозвілля…
Безспірно, доброти зійшло зерно,
А хвилею накриє геть свавілля.
Як пахнуть вишні, мамина рука,
Духмяний хліб і світляки-стожари?..
Тих пахощів мелодія легка
Відводить нас від помислів примари…
Занадто сліз, занадто владних злив,
Занадто прохолоди і зневіри.
Вогонь думки давно вже спопелив
І переклав до світу на клавіри.
І знову дощ п’янкий довкола гір,
І знову повня стрічкою вздовж моря,
Де подих хвилі, ніби звуки лір,
А слово Кобзаря – осяйні зорі…
08.05.2018
перевод здесь: http://www.stihi.ru/2018/05/11/4584