А дощ сьогодні вранці прибігав.
Такий худий, на тонких довгих ніжках
Туди-сюди бігом позаглядав,
Лише дві краплі кинув в діжку.
Розхристаний вітрисько прилетів
Сухим і гнівним своїм свистом
Гнав пишнотілих хмар куди хотів.
І дощ пропав, лиш грім зітхнув басисто.
О, як дощу випрошує земля:
Все в’яне, гине, хоче пити.
І, навіть, соловей забув слова,
Старенький дуб скрипить: - Так хочу жити!
Зійшла планета, мабуть, ця з ума!
Цей світ перевернувся схоже?
Людей хвилює мир, а йде війна,
Невже в природі війни також, Боже?!
А дождь сегодня утром прибегал,
Такой худой на тонких длинных ножках,
Спеша куда-то, быстро проскакал
И лишь две капли бросил в бочку.
Растрёпанный ветрище прилетел.
Своим сухим и гневным свистом
Он облака прогнал, куда хотел.
И дождь пропал, лишь гром вздохнул басисто.
Как по дождю соскучилась земля:
Всё вянет, гибнет, пить желает.
И соловей умолк, ни си ни ля,
И старый дуб, скрипя, страдает...
Сошла планета, видимо, с ума!
Перевернулся белый свет, похоже?
Людей волнует мир, а всё идёт война,
Ужель в природе также войны, Боже?!