Во дворе ощетинилось злобным драконом алоэ.
Лепестки олеандра пестрят, словно маки в траве…
Закрываю глаза… Улетаю беззвучно в былое.
Проплываю невидимой тенью по спящей земле…
Непослушная память забросит в сады над рекою.
Спеленает прохладой в тиши тополиных аллей.
Окропит и намочит мне ноги рассветной росою.
И на сердце усталом на капельку станет теплей.
Я увижу, как луч заструится по золоту Лавры.
Отразившись, огнём заиграет на волнах Днепра.
Ароматом окатят цветущие красные мальвы
И помашет мне ветками, будто руками, верба.
Белокрылая чайка поманит крылом, пролетая…
Нескончаемым звоном наполнит спешащий трамвай…
Красота. Непорочная…Гордая…Просто святая…
А вокруг расплескался цветами бушующий май.
Наважденье проходит. Хорошее – всё быстротечно…
Обнажённое солнце в зените безбожно палит…
И мне кажется: жизнь нескончаема и бесконечна.
Невесёлые мысли, как облако. Тают вдали…
Переклад з рос. мови - Нiла Волкова
У дворі наїжачилось злісно алое заснуле.
Пелюстки олеандра пістряві, як маки в траві…
Я заплющую очі… І тихо лечу у минуле.
Пропливаю незримою тінню по сонній землі…
Непокірний мій спогад закине в садки над рікою.
Прохолода огорне у тій тополиновій тиші.
Змочить ноги мої світанковою диво-росою.
На утомленім серці на крапельку стане тепліше.
Я побачу, як промінь заграє на золоті Лаври,
Як вогнем відіб’ється на хвилях Славути-Дніпра.
Ароматом схвилюють червоні квітуючі мальви
І верба помахає услід мені, наче сестра.
Вабить чайка, сяйнувши крилом – вдалині пролітає…
І знайомий трамвай поспішає зі дзвоном у справі…
Незрадлива краса. Непорочна і горда. Святая…
А навколо розпліскує квіти вируючий травень.
Та проходить манА. Все хороше так швидко минає…
І оголене сонце в зеніті безжалісно палить…
І здається мені, що життя безкінечно-безкрає.
Невеселі думки, наче хмари. У мареві тануть…