* * * (Юрий Визбор, https://45parallel.net/yuriy_vizbor/stihi/#a_more_seroe)
В то лето шли дожди и плакала погода.
Над тем, что впереди не виделось исхода.
И в стареньком плаще среди людей по лужам,
Как будто средь вещей, шагал я неуклюже.
Не жалейте меня, не жалейте,
Что теперь говорить: «Чья вина?»
Вы вино по стаканам разлейте
И скажите: «Привет, старина!»
В кровь израненные именами,
Выпьем, братцы, теперь без прикрас
Мы за женщин, оставленных нами,
И за женщин, оставивших нас.
В то лето шли дожди и рушились надежды,
Что Бог нас наградит за преданность и нежность,
Что спилим эту муть – гнилые ветви сада,
Что всё когда-нибудь устроится как надо.
Не жалейте меня, не жалейте,
Что теперь говорить: «Чья вина?»
Вы вино по стаканам разлейте
И скажите: «Привет, старина!»
В кровь израненные именами,
Выпьем, братцы, теперь без прикрас
Мы за женщин, оставленных нами,
И за женщин, оставивших нас.
В то лето шли дожди и было очень сыро,
В то лето впереди лишь осень нам светила.
Но пряталась одна банальная мыслишка:
Грядущая весна – неначатая книжка.
Не жалейте меня, не жалейте,
Что теперь говорить: «Чья вина?»
Вы вино по стаканам разлейте
И скажите: «Привет, старина!»
В кровь израненные именами,
Выпьем, братцы, теперь без прикрас
Мы за женщин, оставленных нами,
И за женщин, оставивших нас.
*** (вільний переклад П.Голубкова)
В те літо йшли дощі, і плакала погода.
Не бачила дощам кінця сама природа.
І по калюжах цих, серед людей, незграбно,
Неначе між речей, я крокував нахабно.
Не шкодуйте мене, не жалійте,
Що шукати: «Чия тут вина?»
Ви вино це по склянках розлийте
І скажіть: «На, старий, хоч вина!»
І ми, зранені в кров іменами,
Разом вип'ємо всі, без прикрас,
За жінок всіх, залишених нами,
І за тих, залишили що нас.
В те літо йшли дощі, й втрачалися надії,
Що Бог нагородить за відданість і мрії,
Спиляємо цю муть - гілки засохлі саду,
І коли-небудь все влаштується до ладу.
Не шкодуйте мене, не жалійте,
Що шукати: «Чия тут вина?»
Ви вино це по склянках розлийте
І скажіть: «На, старий, хоч вина!»
І ми, зранені в кров іменами,
Разом вип'ємо всі, без прикрас,
За жінок всіх, залишених нами,
І за тих, залишили що нас.
В те літо йшли дощі, і дуже було сиро,
І лише осінь нам попереду світила.
Банальна думка все ж ховалася десь нишком:
Прийдешня що весна – це не почата книжка.
Не шкодуйте мене, не жалійте,
Що шукати: «Чия тут вина?»
Ви вино це по склянках розлийте
І скажіть: «На, старий, хоч вина!»
І ми, зранені в кров іменами,
Разом вип'ємо всі, без прикрас,
За жінок всіх, залишених нами,
І за тих, залишили що нас.