Хрести
В хрести земля вбирається урочо,
Куди не глянь – бездушшя і страхИ.
Й хоч як душа покаятися хоче,
Її з’їдають штопані гріхи…
Кому вона потрібна, винувата?
Всі біди в вузлик зібрані уже…
А тінь від неї з оскалом горбатим
Холодну заздрість пильно стереже.
Щербате зло під вікнами регоче,
Збирає жар у пелену собі…
Невже останні подихи розтопче
І втопить розум в горі і журбі?
А бруд смолою в душу витікає,
Кипить і совість ледь підігріва.
І хтось скажено голосно гукає,
Неначе спирту в рану налива…
Кричить душа, кричить несамовито,
У безвість руки чорні простяга.
По вінця крові в землю вже налито -
Знов чорну одіж совість одяга…
Уже й весна теплом холодним диха,
Між двох світів – трухлявіють мости…
А тінь колюча вицвівшого лиха
В ріллю сиру висіює хрести…