Кохання бур'янами заросло
Іду собі. Як п’яні між свічками…
Себе і землю пробую руками.
Слова приїлись. Шкода революцій.
Кохання теж набридло, як стерня.
І стільки, як печалі у науці,
То стільки муз в крилатого коня…
А вже для мене всі завіти ветхі…
Міщани зляться. Плебс і бидло ниють.
То кран зірвавсь, то музики не ті.
Та ліпш віддати душу за повію,
Ніж рідний степ за гори золоті.
Ігор ПАВЛЮК
--------------------------------------
Міщани з плебсом б’ються за помиї,
А музи з бидлом – покотом в стерні.
Хотів віддати душу я повії,
Та рідний степ не радив те мені.
Слова приїлись. Ворушу мізками.
Від революцій музика не та.
І щось в собі намацав я руками,
А роздивився – пломба золота…
Та я іду, мов п’яний став на кладку.
Кохання остогидло на весь світ!..
Чи кран потік, чи підвели прокладки?..
Став ветхим я, мов ветхий той завіт.
Крилатий кінь – і в того сотня муз,
А я у однієї тут загруз…
2018
© Олег КРАВЧЕНКО
* * *