Як непотрібні папірці
Пробач мені, - чиї це весни?
Чиї несходжені стежки?
І мрії сонячні воскресли,
Дощем на землю – пелюстки…
Дивлюсь за обрій, за край неба –
Туман все ковдрою вкрива…
Й мені нічого вже не треба,
Болить у буднях голова.
Вогонь спалахує і гасне,
Я ж гніт у лампі підкручу!..
За все минуле і сучасне
Я знову в муках промовчу…
Як той метелик: крила гріла,
Тримала іскри у руці,
В тому вогні й сама згоріла,
Як непотрібні папірці…
***