Де живе Боженька?
Я прокинулась від глухої тиші на фоні гудіння джміля і стрекотання цикад. Наді мною схилились квітучі трави, а вдалині в блакитному небі з білими хмаринами сяяло сонечко. Я злякалась і голосно закричала:
-Мамо!
Тут же підхватилась і за горбочком побачила маму. Вона, відкинувши в бік нехворощ, яку збирала для віників, кинулась до мене.
- Доню! Злякалась?
- Я думала, що ти мене залишила, - промовила я крізь сльози.
Сівши в траву, взявши мене на руки, мама почала мене заспокоювати:
-Та, хіба я могла залишити єдину донечку, таку розумненьку, добру хазяїчку? А що б я відповіла твоїм братикам і таточку, який ось-ось повернеться з війни?
В обіймах мами я заспокоїлась, ввібравши в себе такий любимий, неповторний запах мами.
-Мамо, давай ще полежимо в траві. Я спала, а ти працювала. Відпочинь. Тут так гарно.
З боку лісу доносився голос зозулі. В траві цигикали коники, поряд гудів джміль.
- Доню, яка ж ти в мене турботлива. Ласточка ти моя. Звичайно, давай полежимо.
-Мамусю, а що ти зараз бачиш перед собою?
-Квіточки цикорія, а з боку – стебельце ромашки, по якому повзе божа коровка, і небо, з білими мов пух, хмаринками.
- А де це все взялося?
- Все, що живе –сотворив Бог.
- И нас теж?
- И нас теж.
- А де він живе? В образах, що висять в святому кутку нашої хати?
- Творець живе на небесах.
- На цій великій хмаринці?
- Ні, доню. Він живе далеко, далеко в небесах.
- А чому ти сказала, коли поставила на стіл пасхальний куліч з крашанками, щоб ми не чіпали цю пасхальну їду, доки її не освятили в храмі, а інакше Боженька побачить нас із святого кутка і покарає.
- Боженька має помічників. Їх називають ангелами-охоронцями, І вони про все доповідають Боженьку.
- А кого вони охороняють?
- Всіх нас. У кожної людини є свій ангел-охоронець і тому Боженька все бачить і все знає про нас.
- І в мене є ангел-охоронець?
- І в тебе, моя доню, і у твоїх братиків, і в мене, і в тата. Бачиш, тато пройшов через війну і повертається до дому живим. Це ангел зберіг його.
- Мамо, подивись в кінці поля небо сходиться з землею. А за ними що?
- Лебідочко, моя! Через три роки і ти підеш в школу і про все дізнаєшся. Мені не довелось ходити в школу. З семи років я була круглою сиротою, і скільки себе пам’ятаю, все своє дитинство нянчила у хазяїв маленькіх діточок. Так я заробляла собі на прожиття. А в тебе є мама і тато, і ти маєш змогу відвідувати з братиками школу.
- Мамо, а хто тут посіяв так багато трави і квітів?
- Я ж тобі пояснила, що все живе на землі сотворив Боженька.
- А квіти і трави теж живі?
- Так, рідненька! Вони дихають повітрям, п’ють водичку і відчувають біль, коли їх зривають безцільно.
- А що таке – ціль?
- Це, якщо їх зривають для ліків. Ось ромашка. Вона - для лікування шлунку, для оздоровлення волосся. Цикорій – для підняття настрою, звіробой – для лікування шкіри тіла. Все, що сотворив Боженька, необхідно для людини.
Я слухала маму і вбирала в себе перші знання про природу. В той час мені було неповних чотири рочки. Цю картину із мого дитинства я запам’ятала на все життя.