У світі, де існує безліч почуттів
І всіх навколо зігріває сонце
Де в кішок є по декілька життів
Де кожен має у життя віконце.
Мені принесла доля квіти.
Такі духм'яні, золоті.
А серед них жахливий розпач.
Бо штучні були квіти ті.
Не зрозуміло. Що ж це сталось?!
Хіба не бачать люди всі..?
Що я ще тут. Я намагаюсь.
Я залишаюсь при житті!
Так. Було все болісно і довго,
Та я на крилах смерті був.
Я переміг. Я сперечався.
Чи може справді..? Я забув?
Довкола люди. Квіти. Горе.
Я бачу все та не живу.
Багато страху. Болі море.
Невже усе це наяву?
До мене йде мій рідний батько!
Я сумував! Я так хотів.
Побачити його. І обійняти.
І ось нарешті. Я зустрів.
- Але ж це як..? Ви вже не з нами..
Уже на протязі років.
І йде хтось поряд. Хто ж це з вами?
- Зі мною янгол, хлопчик мій.