Попливли над землею хмарини цвiтiння,
потопають сади в пелюстках, як в снiгах,
нiч, як квiтка, пускає у землю корiння
i зростає фiалкою в тихих садах.
Напливає туман, наче повiнь безмежна,
долина тихий клич – де ти, мила, прийди.
І ступає дiвча за порiг обережно,
серце вiрує в щастя, й не чує бiди.
І не спинить нiхто, як цвiтiння, як повiнь –
її лет лебединий, та першу любов.
Вона лине, як пiсня, як мiсячний промiнь...
А я молодiсть згадую знову i знов.
Тiї весни та зорi, коханої губи...
Без жалю, без печалю, без суму в душi...
Лиш цiлую фiалку iз присмаком згуби
наче очi, що сняться менi уночi.
.
ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ,2016-2020 рр.