Уж небо не бежит тем сине-белым бегом
В привычном звездно-облачном ряду.
Завеяло, заговорило снегом
И в поле, что за садом, и в саду.
Погасло небо, и земли не слышно.
Босые села дремлют на печи.
И снятся им борщи, да калачи,
Да день грядущий, миром не забытый.
Лишь царство заячье все скачет и живет,
Звенит пустою головой подсолнух,
Задумчиво скирда в снегу плывет,
Третьегодишняя плывет старуха соня.
Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом
В своєму зорехмарному ряду.
Завіяло, заговорило снігом
У полі, попід садом і в саду.
Погасло небо, і землі не чути.
Сплять босі села в хаті на печі.
І сняться їм борщі, та калачі,
Та день будущний, миром не забутий.
Лиш царство заяче гасає і живе,
Бринить деінде безголовий сонях,
І скирта-дума у сніги пливе,
Пливе стара, позаторішня соня...
1966