Ця незбагненна ночі таїнА,
ніким ще не розгадана донині,
коли овець отари, наче тіні,
бредуть по стелі в напрямку вікна...
а ще журба невІдомо за чим,
без попередження у серце лізе...
знімаю з антресоль старі валізи
і геть втікаю в поїзді нічнім
від свОго замурованого раю
з незвіданої досі глибини,
з камінним сірим осадом вини,
непрОщена... проте сама прощаю.
Зустріну ранок в ліжку, як завжди,
примхливі сни не вернуться до ночі,
шукаю тапці, каву п'ю охОче,
міркую про уявні поїзди,
про передбачливі овець отари,
про "ніч сурка" та інші дивні чари.