Не хоче серце відпускати марення вчорашні,
Хоч туга малахітова вдягає пута кам’яні.
Я вірив у моменти, безумовно гарні й кращі,
Та хтось фарбує білі смуги в чорне, день фарбує в ніч.
Все радять друзі – ти не переймайся, будь сміливим!
Не йде гора до тебе, то відкрий її верхів’я сам…
Я вдячний всім за їх тепло, а декому – за зливу,
Холодний смак якої відчував між апогеїв драм.
І тугу малахітову, немов змію на грудях,
Чомусь пригрів люб’язно, що буває часто у житті.
Відтоді смуток оселився безкінечно в буднях,
Проріс осотом, зацькувавши свята пісню й поготів.
22:26, 16.06.2018 рік.
Зображення: http://u-psihologa.com.ua