Крізь відстань часу і доріг
Сюди спішив з усіх я ніг.
Нарешті – ось він, вір, не вір,
Знайомий до нестями двір.
Духмяним подихом бузок
Навіяв спогадів візок…
До хвіртки йду. Та щось: «Постій,
Порив, мерщій приборкай свій –
Не руш її сім’ї устій!».
І за півкроку до мети
Я не наважився зайти.
===