Автор: Лина Васильевна Костенко (1930 г. р.)
Повторный перевод Инессы Соколовой (улучшенный)
***
Курлычут журавли нам на прощанье…
Сюита голубая в небесах…
Осенний дождь. Струну воспоминаний
затронут вербы пальчики слегка.
Грустна арфистка, тонкие ручонки
укутались по плечики в туман.
Сыграй мелодию любви негромко,
ту, без которой веры нет словам.
Изобрази осенний плач калины,
всё то, что любо. Очень я прошу!
Я не скрипичный ключ, а журавлиный
над полем в небесах изображу.
Оригинал
* * *
Ті журавлі, і їх прощальні сурми…
Тих відлітань сюїта голуба…
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.
Сумна арфістко – рученьки вербові! –
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.