Марк Стренд. Моя жизнь. Рус. Бел

Максим Троянович
Огромная кукла моего тела
неподвижна.
Я игрушка женщин.
Вот мать
усаживает меня перед гостями,
просит: «Ну, скажи что-нибудь».
Я шевелю губами,
но слов нет.
Вот жена снимает меня с полки.
Лежу у неё на руках. «Мы больны
своим «я», - шепчет она
привычно. А я лежу и молчу.
Потом дочь
подносит к моим губам
поилку с водой.
«Ты - мой младенец», - говорит она.
Бедное дитя!
Смотрю в коричневые
зеркала ее глаз
и вижу: я
уменьшаюсь, тону
в неведомых ей глубинах.
Последний выдох.
Больше мне не всплыть.
Я прорастаю в смерть.
Моя жизнь идет на убыль,
тает. Мир такой зеленый.
На том берегу.


Маё жыццё

Велізарная лялька майго цела
нерухомая.
Я цацка жанчын.
Вось маці
ўсаджвае мяне перад гасцямі,
просіць: "Ну, скажы што-небудзь".
Я варушу вуснамі,
але слоў няма.
Вось жонка здымае мяне з паліцы.
Ляжу ў яе на руках. "Мы хворыя
сваім "я", - шэпча яна
звыкла. А я ляжу і маўчу.
Потым дачка
падносіць да маіх вуснаў
 куфаль з вадой.
"Ты - маё немаўля", - кажа яна.
Беднае дзіцё!
Гляджу ў карычневыя
люстэркі яе вачэй
і бачу: я
памяншаюся, тону
ў невядомых ёй глыбінях.
Апошні выдых.
Больш мне не ўсплыць.
Я прарастаю ў смерць.
Маё жыццё ідзе на змяншэнне,
растае. Свет такі зялёны.
На тым беразе.

   Перевёл Максим Троянович