Між нашими дорогами печаль,
Яка міцніша за бетонні плити,
Що пам’ятають шурхіт шин у даль,
Заквітчану у неба первоцвіти.
Скривавлених печаль, сумних птахів,
Яким несила крила ввись здійняти.
Печаль, як жовкле листя слів твоїх,
Що можуть тільки тліти, не палати.
І попелом на дно тривожних снів,
Хоч дна нема, неспішно опадати.
І знов здійматись, наче з блокпостів
Тривожний гуркіт ти почув гармати.
І крадькома висловлювати жаль,
Що ми не поруч, правду ніде діти.
Нас споконвічна розділя печаль,
Яка міцніша за бетонні плити.